Бистрицький Євген. Блоґи на «НВ», 2020.

Головна    





Євген Бистрицький

Блоґи на «НВ», 2020




ІДЕНТИЧНІСТЬ — ЦЕ ЧАС, ЯКОГО У НАС ОБМАЛЬ


4 вересня 2020, 11:00
https://nv.ua/ukr/opinion/ukrajinska-kultura-ta-identichnist-pro-shcho-maye-dbati-vlada-novini-ukrajini-50110022.html


Хіба не туга за власним культурним самовизначенням надавала рішучості всім нашим революціям та творила і творить історію України?


Ми живемо за доби ідентичності. Всі наші революції є подіями ідентичності. Народний рух за перебудову, котрим рухало питання «критичного стану національного буття», відірвав радянську республіку від російської ідентичності та вторував шлях її незалежності. Помаранчева революція відстояла «нашу Україну», персоніфіковану етнічною постаттю лідера. Революція гідності зробила екзистенційний вибір «Геть від Москви! Дайош Європу!» на користь європейської ідентичності. Політика ідентичності творить українську історію.

І ось рік тому голоси переважної більшості громадян в останній «електоральній революції» в країні, яку спрощено ділили на «націоналістичний Захід» та «проросійський Схід», ясно заявили про загальнонаціональну політичну спільність. Утомлені мобілізаційним пафосом «армії, мови, віри», що звав до реформ, але не втримав етичної висоти, громадяни великою більшістю обрали — ні, не президента, а певну ідентичність.

На виборах громадяни фактично відділили політичну або громадянську ідентичність од ідентичності культурної. Найясніше це зробив обраний президент: «Давайте тримати політику подалі від цього питання» — питання «яка різниця» щодо історичної пам’яті, підтриманої пам’ятниками та топонімами.

Ми маємо рахуватися з реальною користю цього. Відсепарована від культурних проблем ідеологія збігається з цінностями західноєвропейських демократій. Головна з них — верховенство права, що конституційно спирається на визнання пріоритету універсальних прав і свобод кожного.

Втім, універсальні права і свободи не звести лише до громадсько-політичної рівності. Для України дві фундаментальні свободи прямо зв’язані з повстанням культурних ідентичностей. Це свобода сумління і свобода висловлювання власної думки. Саме в осерді кожного з нас, в свободі сумління і слова, громадсько-політична ідентичність наповнюється особливим культурним сенсом.

Так українські в’язні сумління в боротьбі за універсальні права людини пройшли свою Голгофу до вимоги створення незалежної української демократії. Так право на свободу слова для всіх створює державно-політичний пріоритет української мови і культури. Так само універсальна свобода сумління та думки громадян з російською пострадянською ідентичністю вимагає національного визнання.

Зіткнення і постійне змагання двох основних культурних ідентичностей всередині єдиного політичного простору та геополітична схватка з «русским» культурним світом назовні є, безперечно, головною екзистенціальною проблемою існування незалежної України.

В цьому вирішальному пункті влада послідовно додержується лібертаріанської політики рівноправ’я культурних ідентичностей. Завдяки цьому відвойовані за попередні роки, зокрема Майданами, цінності й «квоти» української культури підважуються у зрівнянні з «проросійською» ідеологією.

Але хіба це погана політика? Швидкі думкою експерти легко видають відсепаровану громадсько-політичну ідентичність за бажаний образ загальнонаціональної єдності культурного різноманіття. Адже творче змагання різних культур є запорукою спільного проґресу, чи не так?

Не так. І не тільки тому, що в умовах аґресії з боку Росії пересторога Івана Дзюби про інтернаціоналізм як небезпеку русифікації залишається актуальною. Навіть незалежно від експансії «русского мира» саме культурна ідентичність, тобто особлива гуманітарна цілісність власного життєвого світу, є головною рушійною силою спільноти.

Кожна культурна ідентичність є реальним часом, динаміку котрого створюємо ми самі. Це зрозумів речник нації, який закликав до її єдності на «розпуттях велелюдних» та увічнив в єдиному вимірі минулого, теперішнього і майбутнього: «І мертвим, і живим, і ненарожденним...». Не годинники, а ритм поступу спільноти від минулого до майбутнього задає тайм-менеджмент і смислову перспективу колективного і персонального життя. Хіба не туга за власним культурним самовизначенням надавала рішучості всім нашим революціям та творила і творить історію України? Культурна ідентичність дарить причетному «вічність» власного історичного горизонту існування. Саме про це безсмертним «Героям слава!».

Натомість політична ідентичність, яка задає умови теперішньої єдності — це лише сучасний двигун, а не паливо для історичного руху. Вона встановлює формальні умови історичної динаміки. Втім, ми бачимо, що й за демократичних умов перемагають цінності тієї культурної ідентичності, чий внутрішній час рухається швидше.

Коли йдеться про національну ідентичність, як правило, не розділяють її політичний і культурний виміри. Україні особливо «поталанило» бути на передньому фронті вирішення проблеми поєднання універсальних свобод людини з культурною особливістю в єдину ідентичність. Втім, ця дилема не має теоретичного рішення. Лише практичне — через відкрите змагання політичних сил. Інтернаціональний двигун політичного виміру ідентичності вже закладений нами. Лише від здатності національних демократів об’єднатися в солідарну рушійну силу залежить, чи вистачить в українській культурі палива для мирного драйву в сучасність.




Євген Бистрицький — доктор філософських наук, професор, Інститут філософії НАН України імені Г. С. Сковороди.








Повернутися до головної сторінки