Є. Бистрицький. Мас-медіа посткомуністичної доби // Мас-медіа у посткомуністичному світі. Прес-реліз. — К.: Київський міжнародний клуб «Політична думка», 1994. — 30 вер. — С. 1-3.

Головна    

МАС-МЕДІА ПОСТКОМУНІСТИЧНОЇ ДОБИ

Євген Бистрицький — завідувач відділу політики і культури та філософії політики журналу "Політична думка", завідувач відділу Інституту філософії НАН України, доктор філософських наук.

Лейтмотив сьогоднішнього засідання нашого міжнародного клубу — мас-медіа у посткомуністичному світі. Я хотів би спробувати окреслити якісь більш загальні підходи до цієї теми, аніж ми звичайно звикли бачити. Традиційно ми звикли аналізувати різні сфери мас-медіа, припустимо, телебачення, пресу, радіо і таке інше, з конкретного критичного погляду: нам не подобається те чи те, ми зробили б інакше й краще, поміняли б керівництво, підняли б культурний рівень передач, взагалі рішуче змінили б організацію тощо. Але у ході нашого засідання я хотів би вийти на якісь більш загальні орієнтації, котрі для нас — редакції "Політичної думки" — більш цікаві.

Якщо говорити про сутність того, що називають сьогодні мас-медіа, засобами масової інформації, то вже з самої назви можна зрозуміти, що йдеться про інформаційні засоби, які виконують функцію посередників людського спілкування — тобто медіаторів — в сучасному суспільстві. Традиційно їх тлумачать як засоби передавання інформаційних потоків від людини до людини, від однієї групи, спільноти до \2\ іншої. Говорять у цьому розумінні, що мас-медіа інформують, тобто "внутрішньо формують" нашу свідомість. Це правильно лише наполовину. Річ у тім, що як посередники між нами мас-медіа й самі вже є тією реальністю, в якій ми живемо. Оскільки соціально-політичну тканину нашого життя тчуть з наших таки взаємин, то і мас-медіа в такому розумінні надають чи, навпаки, не надають тканині буття відтінку певного усвідомлення, "модної" стилістики, тобто впливають на організацію і режим перебігу наших з вами взаємин. Вже сам факт висвітлення події у масмедіа, їхня, сказати б, тематизація, інтерпретація у фокусі уваги, — все це робить ЗМІ реальністю, з якою треба рахуватися. Крім того, інформація має ще одну важливу якість: вона ніколи не буває нейтральною, інертною щодо людей, хоч як би й доводили протилежне. У засобах масової комунікації інформація завжди являє собою мову, мовлення, нехай це буде й у формі письмового тексту. Я промовляю, я фіксую вашу увагу на події, на персоні і, отже, я у цій дії, у цьому, на перший погляд, безневинному акті інформування масово, загальнозначуще стверджую своє розуміння, своє бачення, свою волю до влади. Якраз тому засоби масової інформації — це водночас засоби масового ствердження владних інтенцій, бажань, очікувань, волінь. В цьому сенсі мас-медіа сприймаються як влада, а саме — "четверта влада". Володіння інформацією й панування над її розповсюдженням дуже близько стикається із владним пануванням і силовим формуванням свідомості та життя людей.

Про це не говорилося за умов тотального панування комуністичної ідеологій та компартійної преси. Існувала одна влада, одна ідеологія, одна самостверджуюча воля. Така однорідність, гомогенність, знівельованість інформації та її інтерпретації породжували суто просвітницьке відчуття ролі мас-медіа. Начебто останні виконують лише просвітницьку функцію надання інформації та є засобами повсюдного контролю. Якщо я згадаю назву "Прожектор перестройки" — популярну програму радянського TV, то все стане зрозумілим: комуністичні мас-медіа і просвітлюють променем інформованості влади, і водночас начебто дають можливість громадськості контролювати процес, а владі — втручатися у нього. За цим прикладом криється суть усякого тоталітарного існування інформаційних засобів — бажання повного контролю та намагання максимально можливого формування людей, їхнього життя у необхідному для влади напрямку, за бажаними зразками.

Сьогоднішні зрушення в колишніх соціалістичних країнах, в тому числі й в Україні, ми називаємо посткомуністичними. Й тут треба було б розрізняти два смисли терміну "посткомуністичні мас-медіа". По-перше, посткомунізм сприймається — і це природньо, хоч і не зовсім точно — як те, що є "після комунізму". Але, говорячи точніше, "після комунізму" першим йде руйнування комуністичного режиму, тоталітарності, тобто першою виникає його критика, заперечення, ідейне переслідування старих форм свідомості й психології, йде деформування зразку засобами масової інформації. В так звану "добу гласності" багато галасували про інформаційну свободу, плюралізм і т.ін. Насправді ж всі мали на увазі лише одне — можливість деформувати "комуністичний зразок". Але разом із реалізацією цієї прекрасної мети, з того ж самого місця бере свій початок деформування ще напівнароджених, "нових" старих мас-медіа. Один великий філософ (це був Гайдеґґер) влучно сказав: хто переслідує, той і йде слідом. Хто лише руйнує, той сам руйнується, скажемо вже ми. \3\ Критичне переслідування "комуністичності" чи "націоналістичності" як спосіб конституції новітніх мас-медіа, як умова їх "посткомуністичного" існування є нічим іншим , як продовженням тоталітарного типу розуміння та практикування інформаційної машинерії. Саме так свого часу з’явилися й зараз жевріють численні газети, журнали, радіо та ТУ програми, які, знову ж таки, намагаються перетворити інформування на засіб формування у людей нових політико-ідеологічних стереотипів, а, отже, нав’язати власне, бажане розуміння людських взаємин відповідно до характеру політичного режиму. Звичайно, то не є ще реальний посткомунізм стосовно мас-медіа. Все це — лише спрощене руйнування близького минулого й, на жаль, водночас самих себе. Тому під назвою посткомунізму треба розуміти не лише деструкцію "зразку", не просто деформацію інформаційного простору й колишніх форм .людських зв’язків, але насамперед ствердження різних поглядів, спрямованих передовсім на створення принципово нового у стосунках і відносинах, а не на руйнацію чи нове насильницьке, тобто неототалітарне формування якогось "нового зразку".

Нову позитивну роль засобів масової інформації, коли вони справді постають масовими медіаторами, посередниками між людьми, цілком чітко відбиває поняття розвинутої суспільністності. Його можна визначити як відкритість громадянського суспільства, тобто як можливість оприлюднити всі владні дії, всі спрямовані на інших вольові акти. При цьому теоретики відкритої комунікації завжди згадують чудовий вислів Канта, який про такий стан відкритості громадянського суспільства розкривав словами "резонуюча публічність". В цьому контексті суспільна функція мас-медіа — не формувати якусь нову людину, скажімо, "щирого українця" замість пресловутого "homo soveticusз". Адже масмедіа лише за цієї умови із засобів влади, із засобів комунікації для правлячої еліти перетворюються на справжніх посередників мас, тобто медіаторів у суспільстві, у мас-медіа як такі. Лише так вони здатні "формувати", тобто створювати такі умови, таку спільну реальність життя, що були б значущими для всіх: "червоних" і "рожевих", "зелених" і "чорних", націоналістів і комуністів і т.ін. Лише на цьому ґрунті може існувати справжній плюралізм думок, поглядів, мовлення, текстів, а, отже, уможливлюються відносно рівні і справедливі умови щодо воль багатьох до панування. За такої системи відкритої комунікації створюється і новий тип дискурсу — позапартійний, громадський, громадянський. Тому ситуація посткомунізму — це насправді ситуація не тільки й не стільки багатопартійної й тому начебто плюралістичної преси. Це ситуація виникнення позапартійних і, отже, плюралістичних мас-медіа. Це початок розвитку відкритих мас-медіа у перспективі творення громадянського суспільства.

"Мас-медіа", за самим цим поняттям, — це створення суспільно-інформаційного простору незалежних від будь-якої влади, у тому числі посткомуністичної, засобів інформування, незалежних від владних домагань та втручань. І якщо ми тут говоримо про себе як про представників мас-медіа, то це забов’язує нас йти до кінця, бути послідовними у критичному ставленні до влади, висловлюючи волю громадянської спільноти. А такий шлях, як відомо, є надто тернистим, навіть небезпечним в умовах нинішньої посткомуністичної української реальності.

Повернутися до головної сторінки