Євген Бистрицький. Гайдеґґер: Істина стає істиною через набуття «ґрунту» // Філософська думка. — 2020. — № 1. — С. 7-12.

Головна

Євген БИСТРИЦЬКИЙ

доктор філософських наук, провідний науковий співробітник відділу філософії культури, етики та естетики Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України

ГАЙДЕҐҐЕР: ІСТИНА СТАЄ ІСТИНОЮ ЧЕРЕЗ НАБУТТЯ «ҐРУНТУ»

1. Наскільки постать/особистість філософа впливає на його філософію?

Якщо йдеться загалом про «філософа», то це питання не стільки в сенсі впливу особистості — персональних, психологічних особливостей людини — на її думку, а радше в сенсі впливу постаті філософа як носія культурних і соціальних характеристик свого часу на зміст його чи її думки, думки вченого. Це питання неуникненно приводить, принаймні, до вже наявних у філософії відповідей.

Це відома в теорії пізнання та методології науки дилема інтерналізму — екстерналізму. Представники інтерналізму (найяскравіший — К. Поппер) віддають перевагу поглядові на наукове знання як на незалежний від обставин процес розвитку ідей, підштовхуваний іманентною логікою розгортання їхнього «внутрішнього» змісту. Натомість екстерналісти (особливо марксистські детерміністи, зокрема Б. Гессен) наполягають, що зміни суспільних передумов життя вченого першочергово впливають на його внесок у зміни та розвиток знання.

Це також погляд на революційні повороти в науці як такі, що інспіруються зрушеннями у світогляді спільноти вчених — змінами парадигм, зменшенням радикалізму обох позицій та відкриттям шляху до визнання залежності змісту знання від конкретно-історичного розуміння і світу, і сенсу самого знання тієї чи тієї доби. В такий спосіб філософія науки звертається до методів історичного дослідження знання — інтерпретації та розуміння — герменевтики (примітні автори — Т. Кун, П. Фейєрабенд).

Це, зрештою, становить певне повернення до герменевтики, виокремленої як метод пізнання Г.-Ґ. Ґадамером, П. Рікером та Ю. Габермасом, — поворот, зв’язаний також з розвитком аналітичної філософії. У свій спосіб цей шлях усвідомлення залежності змісту знання від контексту значень життєвого світу (Lebenswelt) пройшла феноменологічна теорія наукового методу, яка de facto визнала принципову неможливість повної редукції життєсвітових смислів у змісті знання. \8\

Цей швидкий екскурс є, як на мене, необхідним, щоб вказати на загальний теоретичний рух філософської думки минулого століття якраз щодо центрального питання філософії — питання, яке я би сформулював так: Як можлива загальна істина, яка залежить від завжди унікального життєвого контексту досвіду пізнання і знання, що існує в «цьому» світі, тут і тепер? Інакше кажучи, в який спосіб питання про людське буття у світі — онтологія — входить у зміст і рух думки, знання, яке претендує на відкриття істини? Так, здається, ми виходимо на той шлях, що експонує духовні тенденції часу і веде якраз до головної постаті в онтологічному повороті філософії — до Мартіна Гайдеґґера, постаті, яка в часі фактично випередила всі зазначені спроби відповіді на засадниче питання впливу завжди унікального життєвого світу людини на зміст знання.

До речі, коли ми говоримо про «постать», ми якраз потрапляємо, сказати б, у вихідний пункт, das Da, («там, в цьому особливому місці») його фундаментальної онтології. Адже внутрішня форма чи значення слова «постать» апріорі задає нам буттєві параметри: постáти можна лише тут і тепер — в цьому соціальному місці і в цей історичний час, бути тут і тепер (Dasein). Тому звернемося до топографії життя Гайдеґґера.

Коли йдеш до будинку батьків Мартіна в Мескірху, поблизу від нього на добрячій височині гранітного постаменту з вибитим написом «Наші загиблі герої у світових битвах 1914–1918» бачиш постать німецького вояка. Вона нагадує про трагедію Першої світової війни, екзистенційний досвід якої по-своєму переживав народ (Volk) Німеччини. Містка символіка цієї постаті біля рідної домівки (Heimat) здатна, нехай натяком, прояснити нам філософську відповідь, яку Гайдеґґер сам дає на наше запитання про «постать». Її можна шукати в його промові до спільноти рідного Мескірху в 1955 році, вже після другої мілітарної поразки Німеччини та її «денацифікації». У цій промові Гайдеґґер відповідає, чому він (і всі ми) неуникненно повертаємося до місця й часу, в яких ми постали, — до «дому», до «ґрунту» (Boden) як основи розуміння буття; по-новому у повоєнний час відповідає на питання про значення вкоріненості людської постаті, стояння на ґрунті. Після Першої світової у «Бутті і часі» він твердить, що кожного разу, коли феноменологічне поняття відділяють від визначальних джерел, воно може дегенерувати — втрачаючи свій обґрунтований характер (Bodenständigkeit) — і бути зрозумілим лише в пустий спосіб (SuZ, S.36).

2. Чи читали Ви «Чорні зошити» Мартіна Гайдеґґера?

Моя відповідь набагато скромніша за горизонт претензій цього запитання. Не читав, а частково занурювався якраз в ті сюжети, що стосуються теми запропонованих питань, особливо користуючись показчиком ключових слів у доступних мені томах «Schwarze Hefte» та їх англомовних інтерпретаціях. Щодо «Зошитів» уже існує напрацьована західними філософами численна й дуже якісна література. Особливо зазначу розвідки Петера Травні, редактора «Зошитів», системно обізнаного зі спадщиною та думкою їх автора. \9\ Ці Гайдеґґерові щоденникові записи були оприлюднені нещодавно, починаючи з 2014 року — згідно з його заповітом, в останніх томах його Повного зібрання творів. Треба бути великим знавцем цілої Гайдеґґерової думки, щоб «читати» фраґментарні роздуми, рефлексії (Überlegungen) як науковий, системний, трактат. Утім, сюжети «Зошитів», які мене цікавлять, власне і стосуються наших питань.

Для великого кола дослідників саме питання його «постаті» у соціально-історичній ситуації «тут і тепер» — як члена націонал-соціалістичної партії — та, особливо, його поведінки та думок антисемітського налаштування часто густо є мотивуючим поштовхом до вивчення та інтерпретації «Чорних зошитів». У зв’язку, насамперед, з актуальними для мене зараз темами ідентичності та автентичності. В цьому сенсі я більше цікавлюсь зміною значень в межах понять «(об)ґрунтованості», «ґрунту», «втрати ґрунту» або «викоріненості», які допомагають зрозуміти зміст центрального поняття «Буття і часу» — Dasein, а також подальшу трансформацію поняття буття (Sein) у значення історичності буття, або бування (Seyn). (І не тільки цих понять.)

Якщо коротко, то ця зміна значень як «культурно-історичне» розуміння власної філософії Dasein не тільки є наслідком внутрішньої логіки розгортання вихідних завдань фундаментальної онтології. Вона (ця зміна), думаю, збігається з контекстом подій, пережитих Volk’ом і Гайдеґґером у роки до, під час та після Другої світової війни. Ідеться про певний філософський збіг топографії зі змістом думки (Травні).

Найближчий для цієї розмови приклад — це якраз подальша щодо бачення, сформованого за часів «Буття і часу», спроба відповісти на питання, на яке по-своєму відповідала філософська думка (що вже зазначалося вище). Це питання подолання метафізичного поділу світу на суб’єкт та об’єкт як до тих пір (до Гайдеґґера) засадничий спосіб філософського думання. Це питання про те, яка «сила», висловлю це так, історично керувала людством, яка примусила нас відділяти сенс нашого буття в світі від наукового означення світу? Що відділяє людину від світу — викорінюючи з нього, внаслідок чого ми втрачаємо ґрунт (Bodenlosigkeit), а отже, «дійсне» розуміння буття? Що являє нам світ як його науково-технологічний образ, Gestell — поставлену ззовні речову основу? — Сприйняття, нав’язане людству історичним рухом — цим, за Гайдеґґером, «несправжнім» ґрунтом — викоріненням думки, зокрема через заміщення науково-технологічним відношенням до світу справжньої, автентичної уґрунтованості буття, до якого тепер треба обернутися та повернутися.

Саме в цьому контексті роздумів Гайдеґґера про «вкоріненість» та «викоріненість» рухаються інтереси багатьох сьогоднішніх критичних текстів на підставі вивчення «Чорних зошитів». Інколи просто розшукують його прямі висловлювання в термінах нацистської ідеології «крові та ґрунту» (Blut-und-Boden). Тому в контексті відповіді на проблему Гайдеґґерового антисемітизму, важливу для оцінки його політичної філософії, досліджують філософське значення одного з часто вживаних у роздумах «Зошитів» понять — Machenschaft — «махінації» чи «маніпуляції» \10\ як історичного способу буття певних спільнот, презентованого ним під назвами «американізму», «більшовизму», «світового єврейства». Він часто збивається на політичну онтику, включаючи до цього списку, відповідно до тодішньої політичної кон’юнктури, скажімо, «японців». Він збивається на онтику й у своєму очевидному персональному антисемітизмі, що стосується оцінок і його колеґ, і цілої нації. Втім, у «Зошитах» Гайдеґґер критично відкидає націоналістичний біологізм. Хоча віддає своєрідну першість рідному Volk як спільноті, котра чинить опір позитивізму та є ґрунтом для «нового початку» (філософії, буття). Тому моральну оцінку поведінки та провини Гайдеґґера має сенс відділяти від ставлення до його філософії, втім, не забуваючи про їхню взаємодетермінацію.

І в цій інтенції на подолання — деструкцію — метафізики через історію буття (Seyn) варто шукати його відповідь на питання про єдність місця і часу (ми вже говорили про топографію) думки та її вкоріненого в буття істинного значення. Ця ідентичність думки і буття виникає як історична подія (Ereignis) — як заснування в «тут і тепер»: істина стає істиною через набуття «ґрунту». В «Зошитах» продовжується самоосмислення сформульованого Гайдеґґером за рік до того (у 1930-му) в ґрунтовному тексті «Засадничі поняття метафізики» розуміння історичності буття. Набуття істиною ґрунту він зв’язує з рішучістю усвідомити «тугу» (Langeweile) спільноти або, скажу так, — екзистенційно прокинутись для колективної налаштованості на історично буттєву дію (згадаємо пам’ятник біля його батьківського будинку, що символізує «тугу» та ресентимент німців після поразки в Першій світовій війні). У цьому можна шукати і відповідь на спосіб деструкції історії метафізики, тобто подолання «махінації», протистояння «очищенню буття», через прив’язку думки до історичного усвідомлення буття «тут і тепер». Головну історичну роль у цій деструкції він відводить німцям. Тут знову повернуся до першого питання про вплив «постаті». Згадаємо відоме свідчення Жака Дерріда (що виглядає як вигадка) щодо Гайдеґґерового зауваження на лекції: «Яким було життя Арістотеля? Гаразд, відповідь — у простому реченні: „Він народився, він мислив і він помер“». Утім, ми знаходимо й протилежні слова Гайдеґґера про «запитування Платона й Арістотеля» як «віднесене до життя».

Отже, роздуми «Зошитів» дають, зокрема, певний ключ до розуміння головних понять його пізньої думки — Seyn, подія, ідентичність. Це стосується й екзистенціалів «Буття і часу», і багатьох інших філософських понять. Думаю, саме в цій можливості розуміння і полягає сенс «читання» «Чорних зошитів».

3. Наскільки, на Вашу думку, політичні погляди М. Гайдеґґера впливають на сприйняття його філософської концепції?

Після сказаного мені вже легше відповісти на третє питання. Якщо ми зіставимо сьогоднішні наші політичні суперечки (особливо ті, що стосуються питань ідентичності, екзистенційного вибору країни, радикально-націоналістичних згадок про «ґрунт» та «щире українство») з відповідною термінологією «Зошитів», то це допомагає зрозуміти потенціал Гайдеґґерової філософії \11\ для сікористання її для обґрунтування націоналістичної політичної ідеології, як це робить, наприклад, російський Дугін. І, безумовно, не було чистою випадковістю тимчасове партійне зближення Гайдеґґера з націонал-соціалізмом.

Утім, якщо ми візьмемо до уваги зазначене вище, а саме наполегливу спрямованість філософа на подолання метафізики, ми маємо не піддаватися однозначному розумінню «політичної філософії» в його навчальних курсах 1933–34 років у дусі, скажімо, принципу гітлеризму (Еммануель Файє). Беручи до уваги не політичну онтику подій, а онтологічне розуміння буття, запропоноване філософом і розвинуте ним до питання його історичності, ми можемо зрозуміти певну щирість його персонального опору звинуваченням під час і після процесу денацифікації. А саме — його вперте, як правило мовчазне, невизнання залежності змісту його думки з необхідністю від соціально-політичних обставин. У цьому сенсі ані його так званий «політичний гітлеризм», ані прояви його антисемітизму не можуть бути цілком відділені від його філософії, а отже не можуть бути оцінені окремішньо та однозначно. Я дозволю собі згадку про заняття філософією за «комуністичних» часів. Для тих, для кого філософія була не тільки професією, а й покликом, завжди знаходилася можливість думати «не онтично» — за межами ідеологічних обставин та цитування класиків марксизму. Зокрема — відкривати значущість онтологічного підходу для себе та студентів для пояснення тих змін, які об’єктивно відбувалися в радянському світі та поза ним.

4. Можливі рецепції філософії Гайдеґґера в Україні

Тут ми переходимо до відповіді на останнє запитання. По-перше, така рецепція досить давно відбувається як вплив спадщини Гайдеґґера через канали комунікації філософської та масової думки: маємо вплив його філософії на академічні дослідження найрізноманітніших філософських проблем, читання, хоча не стільки в ориґіналі, скільки в перекладах (переважно — російських), захоплене цитування, спроби просто притулитися до «мудростей» філософа, речущого про буття та його сенс. Звідси, по-друге, очевидно, що існує «метафізична» потреба спільноти в докладанні зусиль для здійснення українських перекладів творів філософа, світове визнання якого вже відбулося. І, додам, ці процеси відбуваються якраз мірою того, як людство дедалі більше усвідомлює значення топографії власного буття — його ґлобальної прив’язки до земного місця життя. Отже, — і значення постаті філософа.

Звідси і моє бачення головного шляху нашої рецепції його філософії. Це синхронне завдання перекладів його творів українською (російський світ вибудовує своє власне розуміння і семантику перекладів та інтерпретацій, яка є і буде відмінною від української) і, відповідно, читання на цих основах історико-філософських курсів паралельно чи разом із дослідженнями широкого спектру «актуальних проблем» із залученням — аналітикою та (філософською) критикою — його ориґінальної думки. Тут має фіґурувати також і потужна рецепція перекладів і інтерпретації філософії та постаті Гайдеґґера, насамперед в англо-американській, французькій та італійській традиціях. \12\ Це величезна робота, що вимагає не тільки натхнення і професіоналізму, а й певних коштів. Утім, ані самі по собі переклади, ані вільні розмисли «з приводу» його думок не будуть здатні поєднати те, про що я тут намагався сказати, — поєднати його постать з нашою «поставленістю» бути «тут і тепер», тобто з нашим розумінням «хто ми». Не можна сподіватися на «чисте» розуміння філософії буття без розуміння буття у власному світі.

Повернутися до головної сторінки