Бистрицький Є. К. Статті в Українській Радянській Енциклопедії

Головна

Є. К. БИСТРИЦЬКИЙ

СТАТТІ В УКРАЇНСЬКІЙ РАДЯНСЬКІЙ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ

НЕОГЕГЕЛЬЯНСТВО — течія ідеалістичної філософії кінця 19 — 1 третини 20 ст., яка використовувала деякі мотиви діалектики та ідеалістичного вчення Г. В. Ф. Гегеля про дух з метою буржуазно-ліберального примирення суспільних суперечностей імперіалізму. Для Н. характерні заперечення об’єктивної діалектики, інтерпретація її виключно як діалектики духу, витлумачення гегелівської філософії в дусі ірраціоналізму. Н. розглядає суспільство і природу як «абсолютне поняття», в якому містичним чином ліквідуються всі класові конфлікти і розв’язуються наук. проблеми. Поклавши початок популяризації філософії Гегеля у Великобританії та США, Н. було тісно пов’язане з апологією «тоталітарної» д-ви, яка нібито долає клас. суперечності, забезпечує єдність нації. В Італії та Німеччині вульгаризоване Н. безпосередньо вилинуло на формування ідеології фашизму. На сучас. етапі Н., яке ніколи не було чітко оформленим єдиним напрямом, по суті розчинилося в ін. течіях бурж. філософії. Н. стимулювало осн. ідеї персоналізму, а його ірраціоналізм був підхоплений «філософією життя», екзистенціалізмом, франкфуртською школою. Існують «Міжнародне Гегелівське об’єднання» і «Міжнародне гегелівське товариство» (ФРН), що проводять симпозіуми, конгреси, публікують матеріали з проблем, постановка яких пов’язана з діалектичним ідеалізмом Гегеля.

Неогегельянство / Є. К. Бистрицький // УРЕ. — Т. 7. — Вид. 2-ге. — К., 1982. — С. 316.

НЕОКАНТІАНСТВО — ідеалістичний напрям бурж. філософії, що виник у Німеччині в 2-й пол. 19 ст. на основі суб’єктивно-ідеалістичної інтерпретації вчення І. Канта. Засновники Н. — О. Лібман і Ф. Ланге висунули гасло «Назад до Канта», яке означало перегляд його філософії з позицій ідеалізму, вилучення з неї, матеріалістичних елементів, посилення агностицизму. Н. поширилося в Італії, Франції, Росії та ін. країнах. У Росії Н. пропагували Г. Челпанов, О. Введенський та представники «легального марксизму». На Україні погляди Н. поділяли Б. Личков, М. Лежнєв, Д. Богдашевський, О. Кістяківський. З численних шкіл Н. найвпливовішими були марбурзька школа і баденська школа. Ідеї Н. у галузі етики були розвинуті в т. з. теорію «етичного соціалізму», яку використали лідери Інтернаціоналу 2-го для ревізії марксизму, оголосивши соціалізм недосяжною метою класової боротьби пролетаріату. Класики марксизму-ленінізму викрили опортуністичну сутність Н., показали його об’єктивний зв’язок з класовими інтересами буржуазії. Н. ідейно вплинуло на на неогегельянство, позитивізм, феноменологію, філософську герменевтику, сучасний соціал-реформізм. Різні ідеалістичні інтерпретації творчої спадщини Канта пропагує «Кантівське товариство» (ФРН).

Неокантіанство / Є. К. Бистрицький // УРЕ. — Т. 7. — Вид. 2-ге. — К., 1982. — С. 317.

ТУЛМІН (Toulmin) Стефан (н. 23. III. 1922) — амер. бурж. філософ. З 1948 працював у Кембріджі, читав лекції з історії й філософії науки в ун-тах Австралії. З 1959 працював у США, з 1969 — професор Мічіганського ун-ту. Досліджує проблеми методології науки. Представник істор. школи філософії науки. Відомий як критик неопозитивізму. Гол. принцип концепції Т. — аналіз науки в зв’язку з буденним знанням та світоглядом. Зміни понять науки та її ідейного фону Т. розглядає як відношення між видами і родом в еволюц. вченні Ч. Дарвіна. Обстоюючи ідею безперервної еволюціїї знання, Т. заперечує значення революції в науці. З точки зору марксистсько-ленінської філософії властиве Т. перенесення біол. понять у методологію пізнання є науково неспроможним.

Тулмін Стефан / Є. К. Бистрицький // УРЕ. — Т. 11. — Кн. 1. — Вид. 2-ге. — К., 1984. — С. 383.

«ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ» — суб’єктивно-ідеалістичний напрям у бурж. філософії, що виник у 60—70-х рр. 19 ст. як прояв ірраціоналізму і нігілізму. У «Ф. ж.» виділилися кілька течій, що різняться інтерпретацією вихідного поняття — «життя» як граничної основи буття, свідомості і наук. пізнання. Найреакційніша з них (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, Л. Клагес та ін.), протиставляючи органічну цілісність життя розчленованим інститутам бурж. цивілізації, біологічну силу — розумові, справила значний вплив на формування ідеології фашизму. Метафіз. заперечення соціального значення природознавства і техніки деякими представниками «Ф. ж.» (В. Дільтей, Г. Зіммель, О. Шпенглер, Х. Ортега-і-Гасет та ін.) привело їх до розробки інтуїтивістської методології наук про культуру. Результатом розвитку осн. течій «Ф. ж.» було їхнє самозаперечення, що виявилося в проповіді елітарності, містики та міфотворчості. В дальшому переосмислення суперечливих підсумків осн. течій «Ф. ж.» було покладено в основу екзистенціалізму, персоналізму, філософської герменевтики.

Філософія життя / Є. К. Бистрицький // УРЕ. — Т. 11. — Кн. 1. — Вид. 2-ге. — К., 1984. — С. 592-593.

ФІЛОСОФІЯ НАУКИ — 1) Термін для позначення філос. проблем розвитку науки. 2) Сукупність філос. концепцій науки. 3) У спеціальному значенні — істор. напрям в англо-амер. методології науки, що виник у 50—60-х рр. 20 ст. внаслідок докорінної ломки принципів неопозитивізму та узагальнення даних науково-технічної революції. Мета Ф. н. — дослідження трансформацій у структурі природознавства у зв’язку з культурно-істор., психологічними та теор. передумовами (парадигмами) наук. діяльності. У ф. н. розрізняють, зокрема, революціоністську і еволюціоністську інтерпретацію науки. Революціоністське тлумачення (Т. Кун, П. Фейєрабенд та ін.) виходить з постулату унікальності та несумірності парадигм фундаментальних теорій, історія яких подається як сума довільних стрибків від одного розуміння світу до іншого. Навпаки, еволюціоністські концепції Ф. н. (С. Тулмін та ін.) визнають існування і поступове удосконалення заг. для науки світоглядних ідей. Незважаючи на спроби деяких учених (І. Лакатоса та ін.) подолати ці крайності суб’єктивізму та ідеалізму у поглядах на розвиток науки за допомогою більш гнучкої концепції зміни н.-д. програм у науці, бурж. Ф. н. лишається осторонь єдино вірного матеріалістичного розуміння історії пізнання як діалектики абсолютної і відносної істини, переходу кількісних змін у якісні, єдності і боротьби протилежностей.

Літ.: Кун Т. Структура научных революций. Пер. с англ. М., 1975; Структура и развитие науки. Пер. с англ. М., 1978.

Філософія науки / Є. К. Бистрицький // УРЕ. — Т. 11. — Кн. 1. — Вид. 2-ге. — К., 1984. — С. 593.

Повернутися до головної сторінки